РОЗСТРІЛИ В'ЯЗНІВ У ДУБНО 24-25 ЧЕРВНЯ 1941 РОКУ (2 сторінка)

В 12-00 група Я.Д.Винокура та В.С.Черевка біля Луцького повороту попала в засідку німецьких мотоциклістів, де майже всі загинули. [69] Одна вантажівка прорвалась. Певна кількість осіб потрапила в полон до німців чи болотами дісталася в м.Рівне.

В 15-00 за німецьким часом німці захопили місто - згідно протоколу допиту колишнього Дубенського співробітника НКВС Павла Білоусова [70] [71] [72]

Бій на Луцькому повороті

25 червня в 12-00 група НКДБ Я.Д.Винокура та НКВС В.С.Черевка на 3-х машинах (1 легкова і 2 вантажних) намагалася прорватися з м.Дубно і прийняла бій з німцями біля Луцького повороту. До складу групи входили начальник РВ НКДБ Я.Д. Винокур, його заступник О.І.Цибань, співробітники РВ НКДБ О.М.Давиденко, І.К.Нікулін, голова міськради С.О.Козійчук, директор райконтори «Укрплодоовоч» М.В.Нікулін, зав. райфінвідділу Кушко, райпрокурор Іванов, судмедексперт та інші [73] Від’їхавши 1,5 км від Дубно, у видолинкові машину Я.Д.Винокура почали обстрілювати щонайменше два німецькі мотоциклісти. По машинам німці вели вогонь з кулеметів. Машина Я.Д.Винокура була першою розстріляна на дорозі. В.С.Черевко скомандував зайняти оборону. Бій тривав 15 хвилин. Політрук І.П.Челнаков був поранений і практично перший здався німецьким солдатам. Коли німці всіх оточили начальник райвідділу НКВС В.С.Черевко запропонував всім здаватися. Всі почали нищити особисті документи, військові квитки та партійні квитки. Далі цю групу німці приєднали до 700 полонених червоноармійців і повели під конвоєм у Дубенський замок - згідно протоколу допиту колишнього Дубенського співробітника НКВС Павла Білоусова [74] [75] [76]

З наявних по штату 11-ти співробітників райвідділу НКДБ 4 вільнонаймані (2 вахтери, друкарка, прибиральниця) залишились у Дубно. 1 оперпрацівник був відправлений з документами у Рівне ще напередодні, оперуповноважений Б.Д.Колобков загинув ще ввечері 23.06.1941 р. в 12 км від Дубно в напрямку Млинова під час розвідки.

На Луцькому повороті загинув Я.Д.Винокур. За німецькими даними він попав в полон і на Луцькому повороті і там був розстріляний німцями [77]Там же загинули прокурор району Іванов, завідувач Дубенським райкомземом Іван Кушко, завідувач райфінвідділу Кушко, військовослужбовець Червоної Армії Борис Володимирович Ворожик, заступник начальника Дубенського райвідділу НКДБ Олександр Іванович Цибань , співробітники Дубенського райвідділу НКДБ Олексій Максимович Давиденко, Іван Кирилович Нікулін, співробітники Дубенського райвідділу НКВС Григорій Миколайович Бурдило, Іван Степанович Войт, Олександр Григорович Андрушин, Касьянчук, Матвійчук, дружина працівника райвідділу НКВС Ганна Дмитрівна Войт, дружина військовослужбовця Домникія Григорівна Набережна, заступник начальника райвідділу НКВС Зверєв, водій райвідділу НКДБ О.Б.Маратковський, начальник паспортного столу Дубна Петренко, завідуючим райземвідділу Іван Кушко, судмедексперт[78] Загинули там працівники з області, зокрема начальник ОБХСС Фомін, уповноважений міліції Ткалич, та уповноважений Олянюк. [79] Всього загинуло чи потрапило в полон біля 50 осіб. Але одному автомобілю з евакуйованими таки вдалось прорватись на Рівне, також частина партактиву та членів сімей вийшла з оточення від дороги через болото [80]

Німецька влада, мобілізувавши місцевих жителів, 27-го червня наказали поховати загиблих. Своїх солдатів німці поховали на місцевому кладовищі біля розвилки доріг і після закінчення 2-3 днів прибули з Німеччини родичі забрали їх трупи в цинкові труни і відвезли в Німеччину. Загиблі тоді поспішно були поховані недалеко від розвилки доріг (урочище Кут) в 2-х могилах, в одній-28 осіб, в іншій-18» [81], один з учасників поховання Я.Д.Винокура мешканець с. Панталія Ф.Д.Абрамський [82]

В полон потрапили німцям перший депутат Верховної Ради УРСР голова виконкому міської ради м. Дубно С.О.Козійчук, начальник райвідділу міліції В.С.Черевко, його заступник по політчастині І.П.Челноков. С.О.Козійчук та І.П.Челноков 30.06.1941 були німцями розстріляні в Дубно [83] Доля В.С.Черевка невідома. Ймовірно він був розстріляний німцями на Луцькому повороті або потрапив в табір військовополонених, які утримувались в Дубенському замку [84]

У складі групи були завідуючий відділу Дубенського райкому партії В.К.Івончик, редактор Дубенської районної газети "Червона зірка"("Дубенська правда") В.Д.Черняховський, перший секретар РК КПУ Денисенко, голова Дубенського райвиконкому Михайло Георгійович Тимошенко, голова Варковицької сільради Кейтель, начальник Дубенської пошти Пономаренко, завідуючий організаційного відділу Дубенського райкому ВКП(б)У Білоус, які вижили [85] [86]

З співробітників в'язниці в Рівне не повернулося двоє осіб Єгоров і Зав'ялов, інші з оточення прорвалися і прибули в різний час. При зборі в м Рівне опинилося 52 особи з них 5 осіб місцевих. Решта працівників з місцевого населення залишилися в Дубно [87]

Під окупацією німців

26 червня 1941 року

В четвер, 26 червня 1941, близько 17 години за німецьким часом в Дубно прибуло Окреме управління Таємної військової поліції (ГФП) при 48-му Армійському корпусі. Негайно ними був встановлений контакт з деякими німецькомовними жителями (з учителем і священиком). Було встановлено, що за дорученням начальника НКДБ Я.Д.Винокура в місцевій в'язниці було розстріляно велику кількість політв’язнів. Розстріли проводились комендантом в'язниці, чиє ім’я не було встановлене, за участі секретаря тюремного управління Хани Беренштейн, яку німці в документах називали Бронштейн, свідки - Льоля Бронштейн [88] а також деяких в'язничних службовців, чиї імена не були встановлені. За словами жителів, мова йшла про приблизно 400 політв’язнів. [89] [90] Німці згодом запросили сюди кореспондентів, тож знімки, зроблені у Дубенській в’язниці, у липні 41-го з’явилися у бельгійській пресі та «Краківських вістях». Тодішні газетярі назвали цифру вбитих – 527 осіб. [91]

27 червня 1941 року

Рано-вранці, в п'ятницю, 27 червня 1941 року після розмови з жителями німцями відвідано в'язницю м. Дубно. До того часу в'язниця була вже захоплена місцевими жителями, чиї родичі ще знаходились у в'язничних приміщеннях. В'язничні камери, в яких лежали тіла розстріляних, також були зламані жителями. Їх метою було вивезти тіла розстріляних родичів, що й було зроблено з допомогою підвід. Скрізь лежали розстріляні та понівечені штиками трупи літніх чоловіків, чоловіків, жінок і дівчат приблизно шістнадцятирічного віку. Всього було нараховано більше ста тіл. Через сильну спеку в приміщеннях в'язниці стояв огидний запах. Німцями був виданий наказ, щоб тіла вбитих були поховані силами в’язнів, а в'язнична підлога, на якій скрізь була кров, вимита. Після цього німці приступили до створення агентурної мережі. Через неї, а також за участі деяких представників місцевого українського населення, в п’ятницю, 27.06.41, а також в суботу, 28.06.41, було виявлено сім людей з числа партійних, державних працівників і комісарів НКВС, які були допроваджені в замок м. Дубно. Після прибуття німців місцевими жителями було вивезено з в'язниці і поховано до 39 тіл вбитих. [92] [93]

Свідчення

Згідно свідчень трьох людей, яким вдалося врятуватись під час різанини з 24 на 25 червня 1941 року, в в'язниці було страчено близько 550 в’язнів, серед яких було 100 жінок. Німці встановили лише чотири особи, які вижили і які пізніше перебували на лікуванні в різних військових госпіталях Дубна. троє далі німцям свідчення.

Німці встановили, що вдалось встановити сліди зґвалтування щонайменше в однієї ув’язненої жіночої статі, яка в числі інших дев’яти жінок була зґвалтована вже після розстрілу. Наскільки жорстоко катували, терзали і мучили невинних політв’язнів промовляє знахідка, зроблена під час чищення в'язничних камер і вивезення тіл ув’язнених: була знайдена повністю здерта шкіра людської руки, на якій все ще знаходились нігті пальців. Окрім цього, була знайдена людська ступня з все ще висячими на ній клаптями шкіри. Як і у випадку з рукою, шкіра була повністю здерта. Як було встановлено в подальшому, арешти політичних в’язнів відбувались цілком безсистемно. Ті, хто вижив, розповідали, серед іншого, про в’язня, арештованого через несплату податків; другий в’язень був поміщений у в'язницю лише через те, що на двадцять хвилин запізнився на роботу. Одна ув’язнена була поміщена під варту з тієї причини, що в неї знайшли український журнал націоналістичного характеру і т. п. Найсумнішим випадком, однак, можна назвати випадок з шістнадцятирічним етнічним німцем, який належав до скаутської організації і лише через це місяцями утримувався в в'язниціі, а згодом був розстріляний. Характер поранень на тілах деяких вбитих дозволив зробити висновок, що вони були поранені чи вбиті шляхом нанесення тілесних ушкоджень штиком. [94] [95]

Свідчення Олекси Сацюка

Серед в'язнів, хто вижив був Олекса Сацюк, український письменник, який до вересня 1942 року був головою Дубенської окружної управи. Про жахливі знущання і розстріли, вчинені опричниками НКВС у Дубенській в'язниці Олексій Сацюк згодом розповів у своїй книзі "Смертоносці". Він звинувачував у розстрілах Якова Винокура [96]

Свідчення Потапа Матвійовича Чирви

Серед тих, хто вижив був Чирва Потап Матвійович, уродженця Кустина, біля Рівного, 4.12.1905 року народження. Арештований органами НКВС у вересні 1940 р. Проповідник Української євангельсько-реформованої церкви в Кустині, підозрювався в приналежності до ОУН. Засуджений Рівненським облсудом до 10 років ув’язнення в таборах і 5 років позбавлення прав. Перебував у Дубенській в'язниці. Під час розстрілу ув’язнених 24-25 червня 1941 р. був важко поранений, лишився калікою на все життя. У 1945 р. повторно засуджений військовим трибуналом військ НКВС Рівненської області до вищої міри покарання – розстрілу. Помилуваний, з ув’язнення вийшов у червні 1958 року. З його слів він батько трьох дітей. Упродовж тривалого часу був членом ОУН. Був арештований у вересні 1940 року за приналежність до ОУН за доносом шпигуна НКВС. Був ув’язнений у в'язниці м. Рівне. Знаходячись у Рівненській в'язниціі, був закутий у спеціальні кайдани, на внутрішній стороні яких знаходились металічні шипи. За найменшого руху на тілі утворювались рани. Крім того, його били гумовими кийками. Був засуджений у Рівному 27.03.1941 року на 8 років примусових робіт (з депортацією в Сибір), 5 років позбавлення прав з конфіскацією майна. У липні мав бути відправлений у Сибір, для чого його перевели в Дубно. 21.06.1941 знаходився на залізничній станції і був готовий до відправлення, але всіх в’язнів повернули в в'язницю. Він знаходився в камері на верхньому поверсі разом з 30 політичними в’язнями. Всі вони були українцями. Деяким ще не були оголошені вироки, але всі вони були арештовані за контрреволюційну діяльність. Увечері 24.06, після вечері, в’язням наказали лягти на відпочинок не як звичайно – вздовж обох стін камери, а біля вікна, напроти дверей. Через півгодини після вечері через віконце в дверях камери, через яке звичайно подавали їжу, просунули дуло автомата і прозвучало декілька черг. В’язні впали на підлогу. Потім двері відкрили і в дверях з’явився Яків Винокур автоматом, а разом з ним Бронштейн і Рахіль Гейфер з пістолетами типу «Наган», які відкрили вогонь по тих, хто лежав на підлозі. Йому пощастило. Отримавши поранення в ногу, він упав на підлогу і на нього впали декілька вбитих. В їх камері, серед вбитих, виявилось четверо поранених в’язнів. Потім кати зробили декілька пострілів і зачинили камеру. Четверо поранених вибрались з-під тіл, перев’язали свої рани стрічками, зробленими з сорочок і просиділи так всю ніч. Однак рано-вранці 25.06 у в'язниці почалась нова стрілянина, тому ці четверо знову сховались між тілами. На цей раз у камері з’явились лише дві жінки з пістолетами і зробили декілька пострілів у мертвих. Потім ці дві жінки вийшли і зачинили двері камери знову. Згодом ці четверо поранених зірвали калорифер зі стіни і вибили ним двері. Таким же чином вони вибили ще декілька дверей у камерах, щоб врятувати ще кого-небудь з тих, хто лишився живим з інших камер. Потім вони вийшли на подвір’я, перелізли через в'язничну огорожу і розбіглись у різні сторони. Сам Чирва пролежав повністю обезсилений за 100 метрів від краю житнього поля. Тут 26.06 його знайшли німецькі солдати і доставили у військовий госпіталь. [97] Був важко поранений, лишився калікою на все життя [98]

Свідчення Петра Морозюка

Під час страти врятувався Петро Морозюк, уродженець м. Радивилів, 18.05.1910 р. н. Його свідчення повністю співпадають зі свідченнями Потапа Чирви. Крім цього він додав, що він перебував в іншій камері разом з 9 іншими в’язнями. Морозюк знаходився в ув’язненні з 15.06.1941 року. Він не знав, за що і на якій підставі був арештований. У його камері розстріл проводили лише дві жінки, і він був єдиним з в’язнів, кому вдалося врятуватись. Йому вдалося врятуватись лише завдяки тому, що, отримавши два поранення в ноги, він прикинувся вбитим, а жінки пішли, оскільки вимазались кров’ю вбитих. Серед трупів він пролежав два дні і дві ночі, впродовж яких дві жінки проводили багаторазові перевірки. Його знайшли німецькі солдати 26.06.1941 [99]

Свідчення Валентини Денисівни Лепешкевич

Під час страти врятувалася Валентина Денисівна Лепешкевич, бездітна, уродженка м. Ростов-на-Дону, 17.08.1918 р. н., жителька м. Рівне. Лепешкевич (у дівоцтві – Крещенко) арештована органами НКВС у 1940 р. До червня 1941 р. перебувала у Рівненській в’язниці, за кілька тижнів до початку німецько-радянської війни переведена до Дубенської в'язниці, де пережила розстріл ув’язнених 24-25 червня 1941 р. Після Другої світової війни виїхала до США. Надрукувала спогади про трагедію в’язнів Дубенської в'язниці під назвою «Великдень у в’язниці» [100]. Зі слів Лепешкевич є потомственою українкою, яка вийшла заміж за поляка, начальника книгарні в Рівному. Була арештована співробітниками НКВС 23.08.1940 року разом з чоловіком, оскільки в їх будинку було виявлено зброю. За її свідченням, вони збирались використати цю зброю проти представників НКВС під час російсько-німецької війни і таким способом отримати єдину можливість врятуватись від радянського пекла. Через три місяці після її арешту в Рівному відбувся суд над її чоловіком, якого засудили до 8 років примусових робіт в Сибіру і якого депортували на початку 1941 року. Лепешкевич втратила будь-яку надію побачити живим свого чоловіка. Допускає, що він був вбитий НКВС. Щодо неї не проводили слідчих дій і їй не винесли ніякого вироку. Стосовно неї не проводилось слідство. Від своїх співкамерниць вона чула, що всі без винятку жінки були зґвалтовані комісарами чи слідчими. Лепешкевич перебувала у камері разом з іншими 8 жінками. Увечері 24.06 вони почули постріли і крики. Двері відкрили і в камеру вскочили декілька енкаведистів, озброєних автоматами і карабінами, які зразу відкрили вогонь по переляканих жінках, що забились у куток камери. Лепешкевич однією з перших отримала поранення в стегно і ногу і зразу ж впала. На неї попадали решта. Коли стрілянина припинилась, двері в камеру були закриті. Потім вона покликала тих, хто вижив. Відізвались лише дві жінки – одна легко поранена 19-річна і пані Піндвюк, яка втратила розум. Так вони перечекала ніч. Наступного ранку вона знову почула постріли. В камеру увійшли два співробітники НКВС з карабінами, на яких були примкнуті штики. Спочатку один із співробітників заколов легко поранену просто в серце, від чого та зразу ж померла. При витягуванні штик зіскочив з карабіну. Тим часом другий спрівробітник НКВС став колоти Піндвюк, яку поранив у плече й ногу, оскільки вона лежала на підлозі. Раптом почувся сильний шум від ударів батарей об двері, це вибивали двері чоловіки-в’язні. В результаті поспіху Лепешкевич отримала лише два легких поранення штиком у шию. Двері камери залишились відчиненими. Через переляк і фізичну слабкість обидві жінки були не в стані залишити камеру, і в пані Піндвюк стали проявлятись перші ознаки безумства. Таким чином, обидві жінки провели серед трупів у камері весь день 25.06.1941 і половину 26.06.1941, повністю виснажені внаслідок сильної втрати крові. Обидві жінки були доправлені в німецький військовий госпіталь німецьким фельдшером. [101]

Первонія Піндвюк

23-х річна Первонія Піндвюк, народжена в Ярославичах, не змогла дати свідчення, бо знаходилася у важкому стані, зійшла з розуму після перебування в Дубенській в'язниці. Піндвюк потребувала ампутації правої руки. Ця 23-х річна жінка, зі слів знайомих, була молодою гарною дівчиною, однак стала виглядати як 50-річна, божевільна стара.[102]

Вцілілі в'язні

О.С.Сіневич, перебував у в'язниці на час масових розстрілів як учасник ОУН, чи як той, що ухилявся від мобілізації до Червоної Армії. [103]

П.С.Дрозд, перебував у в'язниці на час масових розстрілів як учасник ОУН, чи як той, що ухилявся від мобілізації до Червоної Армії. [104]

М.І.Кривичун, перебував у в'язниці на час масових розстрілів як учасник ОУН, чи як той, що ухилявся від мобілізації до Червоної Армії. [105]

П.О.Поліщук, які перебували у в'язниці на час масових розстрілів як учасники ОУН, чи як ті, що ухилялись від мобілізації до Червоної Армії. [106]

Олексій Савич Матвійчук 23.02.1921 р.н., с.Рачин, учасник ОУН. Утримувся на 2 поверсі в камері № 42. Уник рострілу через втечу охорони в'язниці 24.06.1941. Восени 1945 повторно заарештований, 10 років ВТТ, звільнився 1955 [107]

Павлюк з с.Березини Козинського району ( був арештований за невиконання завдання з вивезення лісоматеріалу, під час розстрілу був поранений)

Олександр Данилович Гоньчук з с.Карпилівка Радивилівського району (звинувачувався у крадіжці із сільської крамниці, у в'язниці перебував з 13.06.1941, врятувався втечею, вибивши разом з товаришами замок у дверях камери батареєю від опалення)

Іван Сторожук перед арештом навчався у 8-му класі середньої школи у Рівному (втік, вибивши з Олександром Малишевським двері камери)

Олександр Малишевський перед арештом навчався у 8-му класі середньої школи у Рівному (втік, вибивши з Іваном Сторожуком двері камери)

Степан Пастушок з містечка Березне

Федір Йосипович Войтюк (був поранений, лишився без ока)

Степан Яромлович Поліщук з с.Костянець (був поранений) [108]

Микола Степанович Намчук, 1921 р.н., с.Листвин, Дубенського району, арештований 1.10.1940, за постановою Особливої ради при НКВС СРСР від 7.06.1941 отримав вирок - 8 років ВТТ "за участь в антирадянській націаналістичній організації", разом з 50-ма в'язніми випустила охорона в'язниці напередодні розстрілів [109]

Андрій Пилипович Намчук, с.Листвин, Дубенського району, разом з 50-ма в'язніми випустила охорона в'язниці напередодні розстрілів [110]

Федір Гаврилюк , с.Листвин, Дубенського району, разом з 50-ма в'язніми випустила охорона в'язниці напередодні розстрілів [111]

Список страчених в'язнів

Ващук Іван Потапович, арештований восени 1940, страчений 24 червня 1941 р.

Трищук Віра Петрівна, арештована восени 1940, страчена 24 червня 1941 р. [112]

Тимощук Іван Моїсейович, 1917 р.н., с.Рачин, не учасник ОУН, похований на кладовищі

Прибитковський Аникій, м.Дубно, вул. Садова, похований на кладовищі

Вознюк Филимон Тихонович, 1906 р.н., с.Костянець, учасник ОУН, вбитий пострілом в голову, похований на кладовищі [113]

Ольховський Влас Якович, 1925 р.н., с.Костянець, ОУН, вбитий пострілом в голову, похований на кладовищі[114]

Войтюк Іван Григорович, 1920 р.н., с.Костянець, ОУН, вбитий пострілом в голову, похований на кладовищі [115]

Ковальчук Володимир Ігнатович, 1918 р.н., с.Мирогоща, ОУН, похований на кладовищі

Тищук Іван Сергійович, 1901 р.н., с.Мирогоща, ОУН, похований на кладовищі

Тищук Михайло Сергійович, 1903 р.н., с.Мирогоща, ОУН, похований на кладовищі [116]

Харчук З.І., с.Мирогоща

Поліщук Микола, с.Костянець, ОУН, похований на кладовищі

Рудакова Люба, член гуртка Української євангельської молоді (КУЄМ)

Заборовська Віра, член гуртка Української євангельської молоді (КУЄМ)

Орловська Ольга

Кілярська Стефа

Траутман Тереза

Пулковнікова [117]

30 червня 1941 року

Після прибуття у понеділок, 30.6.41 111-ої піхотної дивізії вермахту ( дивізія входила до складу 1-ї танкової армії. Під час битви в районі Дубно – Луцьк – Броди мала завдання закрити розрив в обороні і завадити прориву під Дубном частин Червоної армії – 24-го танкового полку Петра Волкова і 34-ї танкової дивізії Ніколая Поппеля. Командуючий 111-ю дивізією – генерал Отто Стапф), стало можливим приставити до арештованих охорону числом двадцять солдат, озброєних пістолетами-кулеметами. Було вирішено, що ці сім арештованих, а також сорок російських полонених, будуть задіяні для очищення в'язничних приміщень, а також для захоронення тіл загиблих. До цього часу, однак, із замку було вивезено близько 2000 полонених, які там перебували. З цієї причини замість сорока російських полонених для згаданих робіт було використано сорок осіб єврейської національності.

В понеділок, 30.6.1941, між 14 і 18 годинами силами семи арештованих, а також сорока євреїв на в'язничному подвір’ї близько західної стіни для захоронення загиблих були вириті ями приблизно двох метрів шириною і 1 1/8 метра глибиною. Після цього в в'язниці була зроблена чистка інвентарю, а просякнуті кров’ю мішки з соломи, ковдри і предмети одягу, що лежали повсюди, були спалені. Між тим вдалось знайти архітектора в'язничної будівлі, якому було доручено полагодити ґратовані залізні двері на поверхах таким чином, щоб їх можна було зачинити, оскільки до них не можна було знайти жодного ключа, так само як і до дверей у камерах. Хоча всі двері в камерах були зламані, на окремих поверхах в'язничного приміщення вдалось створити умови для утримання в’язнів на замкнутому просторі. Всього для цієї мети було підготовлено чотири поверхи з 118 камерами середньої і великої площі. Ключі від кожних дверей віддали в будівлю міської комендатури м. Дубно.

Тим часом було встановлено, що деякі в’язні змогли уникнути розстрілу або ж відбулись пораненнями. Поранені звернулись в приватну клініку в м. Дубно. Вони, а також особи, які змогли врятуватись втечею, німцями були допитані і посвідчили, що розстріли проводились близько 10 години вечора у вівторок 24 червня 1941 року. Ті, хто вижив, змогли врятуватись тим, що вони змогли виламати двері в камерах або ж пробити стіни за допомогою батарей опалення, а потім через внутрішній двір в'язниці перелізти через стіну. Ймовірно, внаслідок піднятого шуму, в'язничні охоронці вирішили добити всіх, хто лишився, що й було зроблено вдосвіта в середу. Зі свідчень тих, хто вижив, і місцевого населення слідує, що головними відповідальними за цей злочин є комісар НКВС Я.Д.Винокур і секретар тюремного управління Хана Беренштейн, в німецьких документах - Бронштейн. За наявними даними, Винокура упіймали і розстріляли, а Бронштейн все ще переховується на території м. Дубно. Семеро згаданих вище комісарів НКВС і їх помічників були залучені до вивезення і наступного захоронення тіл убитих в’язнів. Потім арештованих змусили вирити могилу, також біля західної стіни в'язниці, але на деякій віддалі від могил інших в’язнів.

Затримані в Дубні 27 і 28 червня 1941 року комісари і функціонери НКВС, вказані у списку під номерами 1-7. Особи під номерами 1-3 визнали, що є членами комуністичної партії і працювали на НКВС. Особи під номерами 4-7 заперечували членство в комуністичній партії.Вони були впізнані дубенчанами, які мали німецьке коріння фольксдойч і українцями. Їх було визнано в тому, що вони винні в загибелі ряду осіб (фольксдойчів і українців). Згідно наказу Гітлера комісари НКВС підлягали розстрілу. Німці вважали, що зібраних викривальних матеріалів більш ніж достатньо. Після цього семеро арештованих були страчені; страту виконала розстрільна команда піхотної дивізії в понеділок 30.6.41 близько 18 години. Яму з тілами засипала землею група євреїв, які знаходились безпосередньо на місці.[118]

1. Микола Іванович Корановскій, народився 9.5.1894 р. в селі Комарівці, проживав: м. Дубно, вул. Шевченка, 4; колишній начальник НКВС м. Дубно.

2. Михайло Захарович Кушко, народився 13.10.1889 р. в селі Парутіно, проживав: м. Дубно, вул. Шевченка, 18; директор радгоспу в околицях Дубна.

3. Іван Павлович Челноков, народився 1.11.1908 р. в селі Оліщанко, проживавав: м. Дубно, вул. Шевченка, 4; політрук районного відділу НКВД у м. Дубно, був поранений 25.06.1941 року біля Луцького повороту і потрапив німцям в полон [119]

4. Сидір Онуфрійович Козійчук, народився 8.8.1912 в селі Грушвиця, Дубенського району, проживав, с.Крилів, Дубенського району, с.Варковичі, Дубенського району, м. Дубно, вул. Шевченка, 18; депутат Верховної Ради УРСР та голова виконкому міської ради м.Дубно, член Варковицького райкому партії 25.06.1941 року біля Луцького повороту потрапив німцям в полон [120]

5. Яков Абрамович Зіровскій, народився 19.4.1915 в Черніковская, проживав: м. Дубно, вул. Будьоновська, 29; охоронець на пошті, учасник комуністичного молодіжного союзу.

6. Констянтин Прокофьєвич Стєпанєнко, народився 25.9.1908 в Нижній Деповськ, проживав: м. Дубно, вул. Вокзальна, 64; службовець на м’ясокомбінаті, партійний функціонер.

7. Філіп Ніканоровіч Бассіст, народився 14.11.1907 в містечко Вапнярка, проживав: м. Дубно, авіамістечко, 254; чоботар, під час війни – службовець інтендантства.

Всі вони були поховані біля західної старої стіни Дубенської в'язниці. Зараз Дубенська в'язниця оточена новим муром, тому поховання знаходиться на самій території в'язниці. На Дубенському військовому кладовищі є момеріальна плита під якою ніби поховані, зокрема Сидір Онуфрійович Козійчук та Іван Павлович Челноков, хоча дійсної інформації, що після війни було перепоховання з під стін в'язниці немає.[121]

Страту засвідчив секретар відрядженої групи таємної військової поліції 48-й моторизованого корпусу, що був приданий 1-й танковій групі Евальда фон Клейста, що брав участь у танковій битві під Дубном. Командуючий корпусом – генерал танкових військ Вернер Кемпф [122] [123]

Документ про це німцями направлений відділенню таємної військової поліції 626 при 1-й Танковій групі з відміткою, що оригінал був направлений відділенню розвідки і контррозвідки 48 Армійського корпусу.[124]

Згідно фотокопії Бюлетеня начальника поліції безпеки і СД м.Берлін № 28 від 20.07.1941, яка зберігається в Центральному державному архіві СРСР всього німцями в Дубно станом на 20.07.1941 року було розстріляно 100 осіб [125]

16:21
400

Коментарі

Немає коментарів. Ваш буде першим!
Завантаження...