У 20-річного дубенчанина домашні улюбленці – соколи, яструби та сови

Оригінальністю та незвичним хобі серед молоді, та й не тільки молоді, вирізняється дубенчанин Дмитро Поліщук, у якого улюбленці не котики та собачки – а пугач, сокіл, яструб, шиншила, білочка… перелік довгий. Нас зацікавило, як 20-річному хлопцю живеться з таким міні-зоопарком, як він доглядає за тваринами та звідки взагалі таке захоплення.

— Дмитре, коли ти зацікавився тваринками? Хто був першим улюбленцем?

— Влітку, перед тим, як я мав іти в перший клас, мама мене повела в цирк, який приїхав у мікрорайон Козацького. Була дуже велика черга, квитків не вистачило, і мама, натомість, запропонувала у зоомагазині вибрати вподобану тваринку. Я дуже захотів болотяну черепаху та папугу. Черепаху мені купили тоді, а папугу на 1 вересня. Через трохи ще одного папужку придбали. Вони почали розводитися. Потім, коли мені було 8-9 років – купив амадіни (маленькі пташечки) та шиншилу. Останніх пробував розводити, але згодом продав їх. Після шиншил мав фретку (домашній тхір), яку після дресировки продав у київський цирк-шапіто «Рів’єра». Потім мені принесли маленьке білченя. Я його вилікував. Прожила вона в мене три роки. Але я поїхав за кордон, залишив її на знайомих, і вона, на жаль, загинула. І ще багато мав тваринок: канарейки, рибки, жаба, сова, сокіл… всіх і не пригадаю…

— А де вони всі жили?

— Вдома в клітках.

— І це все в хаті?

— Ні, в квартирі. Весело було. Коли відпускав тварин із кліток, то папуги відразу на карнизи, шиншила – проводи гризти, то надовго не відпускав.

— Щоб доглядати за стількома тваринками, без ветеринарної освіти, мабуть, не обійтись. Де навчався чи навчаєшся?

— Після завершення навчання в школі поступив на ветеринара у Млинівський коледж, а після нього – у Львівську ветеринарну академію. Зараз навчаюся на 2 курсі. Але більше інформації я шукав та вивчав самостійно, є знайомі, які діляться досвідом. Попервах було тяжко, бо не мав під боком нікого, щоб порадитися та повчитися, але з часом наловчився.

— Кого тримаєш наразі?

— Зараз у мене є папуги, хом’яки, сова, сокіл, голуби, які живуть в окремому приміщенні. Коли мене нема, допомагають доглядати за ними знайомі.

— Як батьки ставляться до такого захоплення?

— Батькам головне, щоб не заважало. Але я живу окремо, то рідним незручностей моє хобі не створює.

— А сусідам?

— І сусідам не заважає. Колись я жив на вул. Шевченка у винайманій квартирі. Мені вночі передали з Києва сокола сапсана. Прийшовши додому, я дістав його з коробки, то він таким голосом кричав, що якби сусіди мене не знали, то, мабуть, дуже злякалися б. Але це лише раз так було.

— Зважаючи на свій досвід, за ким найтяжче доглядати?

— За хижими птахами найтяжче. Для цього потрібні добрі знання та вміння. Якщо неправильно доглядати, то стан тварини погіршується, може захворіти… Хижих птахів утримують на спеціальних присадках з м’якою тканиною або у вольєрах.

— А якого улюбленця можна подарувати, наприклад, діткам, щоб було нескладно за ним доглядати?

— Можна хом’ячків, але вони живуть недовго, десь до 2 років. Тому це треба врахувати, щоб для дитини не було стресу. Морські свинки можна, але вони дуже крикливі і зі специфічним запахом. Папуги теж варіант, але вони навкруг клітки дуже смітять. Котиків, собачок можна, але перед тим варто зважити всі плюси та мінуси, і об’єктивно оцінити можливості утримання тварини вдома.

— Вище ти згадував, що продав шиншил. А чому?

— Пішов навчатися в коледж і не було часу за ними дивитися. Якщо тваринка захворіє, то в Україні лікування необхідного немає. До речі, з них роблять шуби, за якими важко доглядати і які дуже дорогі, адже шкірка у шиншил маленька.

— А плазуни у тебе були?

— Плазунів моя мама не любить, то й не заводив. Хоча була жаба квакша з присосками.

— Повернемося до птахів. Які з них найкраще піддаються дресируванню?

— Найлегше дресирувати і утримувати навіть у квартирі – сокола. Соколи балобани найшвидше звикають та прив’язуються до людини. Із соколом сапсаном треба вміти правильно поводитися. До людей він звикає гірше, але добре піддається тренуванням. З яструбами складніше, адже з ними потрібно займатися щодня. Якщо сокіл після місяця перерви згадує команди та навички, то яструб за декілька днів все забуває. Навіть якщо займатися з ним півроку, а потім зробити перерву на тиждень, то він за тих декілька днів усе забуде і стане знову диким. В середньому на дресирування птаха в день треба виділяти 2-3 години.

— А чим ти їх годуєш?

— Стараюся годувати їх перепілками і добовими курчатами, яких я замовляю на фермі біля Києва.

— На Дубенщині є ще люди, які мають подібних птахів?

— У Дубні нема, а по селах є люди, які знайшли в лісі пташеня та й тримають його вдома. Але доглядають за ними неправильно. Професійного підходу нема. У Львові точно знаю, що фахово до цього питання підходять, у Києві, Тернополі…

— Полювання з птахом дозволено цілорічно?

— У нас настільки недосконале законодавство, що щоб законно вийти мені з птахом на полювання, то треба багато різних документів, які обійдуться дуже дорого. І виходить в результаті, що в нашій країні залишається займатися подібними речами нелегально.

— Які пригадуєш цікаві історії, пов’язані з твоїми звірятами?

Хижі птахи дуже часто втікають. Одного разу я поїхав на тренування з соколом сапсаном, випустив його на полі, він побачив зграю голубів і полетів за ними. Я об’їхав найближчі села, повернувся назад на поле, а птах мене чекав на тому місці, де я його випустив. Були такі випадки, що втікала птаха, а ввечері, коли я повертався додому, чекала мене в під’їзді. Білочка була дуже цікава, яка понад усе любила гратися з моїми ногами.

— Найдорожча твоя тваринка?

— Найдорожче мені обійшовся пугач і сапсан. Пугач восени на острівку відірвався і втік, зараз літає на волі. Якщо хтось побачить – повідомляйте.

— Кого із тварин хочеш мати?

— Собаки дуже розумні тварини. В мене їх не було, але дуже хочу. Котів не дуже люблю, бо вони з запахом, але якби й завів кота, то або бенгальського, або сервала, каракала. Зараз займаюся кіньми, верховою їздою, тому дуже хочу коника.

Цікаво поспілкуватися з любителем неординарних домашніх улюбленців. Приємно, що саме в Дубні живе ще зовсім молодий, але вже досвідчений звірівник, зокрема й птахівник, завзяттю та терпінню якого можна лише щиро позаздрити, а при потребі та бажанні — можна й перейняти досвід.

Мар'яна Росоловська