Чого дубенчанин навчав грузинів та що робив у Індії?

Ось уже декілька місяців у Дубні функціонує Молодіжна рада, яку складають творчі неординарні, талановиті та заповзяті, ідейні та всебічно розвинені особистості. Саме на зустрічах цієї ради молодь гуртується над реалізацією ідей та й просто гуртується, у чому допомагає член цього ж формування дубенчанин Роман Комаринець. Хлопець організовує тренінги, які допомагають працювати в команді, а також ділиться досвідом, який почерпнув не тільки в Україні, а й за кордоном. Детальніше про свою діяльність, про поїздки і їхні особливості Роман поділився з нами.

— Романе, розкажи, як твій життєвий шлях повернув до карпатських літніх таборів?
— Після школи я навчався в Дубенському ПТУ, потім – у Рівненській комп’ютерній академії «Шаг», у духовній семінарії, де здобував навики вчителя недільної школи. Після того мені запропонували їздити у дитячі табори, де я був спортивним інструктором. Задля розвитку почав відвідувати різні семінари, а потім натрапив на карпатський табір «Гірська зупинка», де вже близько шести років на посаді інструктора займаються екстремальними розвагами, написанням ігор для таборів. Ми організовуємо для дітей цікавий незбутній відпочинок.
— Знаю, що ти у рамках своєї роботи відвідав декілька цікавих країн. Розкажи детальніше про ці поїздки. Зокрема для початку зупинімося детальніше на Грузії, а потім перейдемо й до інших держав.
— Так, спершу в 2014 році ми з колегами поїхали в Грузію, куди нас запросив один із їхніх таборів, для того, щоб ми повчили їхніх інструкторів та побудувати для них мотузковий парк. Вони роблять добру справу – організовують табори для дітей-біженців.
— Якою мовою спілкувалися? Мабуть, вже там не так багато людей, які розуміють російську?
— Старші люди то ще в більшості розуміються в російській мові, а ось із молоддю – легше було спілкуватися англійською.
— Це була твоя єдина поїздка в Грузію?
— Ні, у травні 2016 року ми знову поїхали у Грузію будувати їм переправу з тросу через озеро. Також знову організовували навчання для грузинів та азербайджанців.
— Чим запам’яталася ця країна?
— У Грузії мені надзвичайно сподобалася їхня гостинність. Чесно кажучи, вони не дуже працьовитий народ, але дуже люб’язні, інколи навіть можуть сваритися поміж собою за гостей.
— Ти у Грузії був лише декілька тижнів, чого замало для детального її вивчення, та все ж, якщо порівняти її з Україною, на перший погляд, у чому ми програємо?
— Що можу сказати… Багато позитивних змін їм приніс Міхеіл Саакашвілі: за його правління значно розвинулася інфраструктура, зокрема дороги, туризм, аеропорти. На моїй сторінці в соцмережі ви можете побачити на світлині церква Баграті, яка хоча й була у списку ЮНЕСКО, проте разом із тим була руїною. Саакашвілі подбав про її відновлення та функціонування. Цю церкву потім викреслили з ЮНЕСКО. Але хіба це проблема? Хоча люди чомусь не дуже задоволені його правлінням. Можливо, через військовий конфлікт. Натомість проросійська партія, яка зараз там править, на мою думку, не робить в країні вагомих позитивних зрушень.
— А що скажеш про грузинську поліцію?
— А ось, до речі, поліція там чудово функціонує. Ми їхали в автобусі, а водій тим часом розмовляв по телефону. Як наслідок, зустрічне авто поліції зупинило наш транспорт, виписало протокол, водій не суперечив, спокійно взяв квитанцію про штраф та поїхав його оплачувати.
— В Індію теж їздив передавати досвід місцевим жителям?
— Минулий рік був найпродуктивнішим у моїй роботі. Нам запропонували у березні 2016 поїхати в Індію, щоб обмінятися там досвідом. Ми знову ж, як і в Грузію, з 10-денним візитом потрапили у місто Банґалор. Це центрально-південна Індія, там є силіконова індійська долина, де працює багато компаній, бо там дешева робоча сила. Індійці передали нам свій досвід, зокрема цікавими та пізнавальними були мотузкові курси. Нам розповіли про міжнародні стандарти, як їх потрібно дотримуватися. Як наслідок, ми після цього курсу знайшли у своїй роботі деякі помилки, вдосконалилися і почали працювати ще більш якісно.
— А чим живе Індія?
— Щодо Індії – то це молода країна, яка швидко розвивається, бо там багато молоді. Індійці дуже цінують навчання. Це у них престижно та високо оплачується. Наприклад, перекладач, з яким ми працювали, не дуже розуміється в іноземних мовах, проте отримує за викладання в школі близько 1,5 тис доларів. У нас, на жаль, ситуація не така, освіта не настільки престижна, як хотілося б. До речі, в Індії найбільша кількість університетів у світі. Також, хоча Індія не є передовою країною, але в них дуже розвинене виробництво. Наприклад, якщо потужна європейська марка вже давно не випускає якийсь вид авто, то вони купують на той вид ліцензію, придумують іншу назву, і, як наслідок, потім дешево продають у себе. До речі, у них чимало платних якісних доріг.
— Індія – далеко не європейська країна, там багато чого незвичного дня нас можемо побачити. А що тебе здивувало найбільше?
— В Індії мене здивувало, як біля храмів приносили в жертву фрукти. Також, що цікаво, там є священні фарби, і якщо, наприклад, лісник не хоче, щоб вирубували якісь дерева, то він на них просто наносить фарби – і їх не рубають. Оскільки там спекотний клімат, то вони сирої їжі не зберігають і не їдять, а лише оброблену. До речі, все їдять руками і запивають великою кількістю води. На ринках прийнято багато торгуватися. Барабан, наприклад, коштував 3000 рупій, то я сторгувався до 300. Коли Індія була колонією Великої Британії, то це добре вплинуло на її розвиток. Неозброєним оком видно культуру храмів та історичних пам’яток. А ще індійці на хати вішають чортів, бо вірять, що таким чином інший чорт до хати не зайде.
— Що, можливо, вразило з неприємного боку?
— Багато у них сміття, і їхня культура поведінки це дозволяє. У туристичних місцях можливо не так, а ось в більшості куточків країни навіть священні тварини корови гуляючи їдять відходи, які повсюди. Слами, дуже бідні верстви населення, не мають де жити, тому часто облаштовують хати з чийогось сміття. На противагу бідноті – магараджі, у яких величезні маєтки, наче замки. Біля них навіть не можна фотографуватися.
— До речі, на слоні покатався? Можливо ще й на кобру натрапив?
— Катався на слоні, класно! А коли після катання даєш декілька рупій слону, то він їх бере хоботом і передає господарю, а потім тебе тим же хоботом благословляє. Щодо другого питання, то тримав на палці 1,5-метрову кобру. Там взагалі існує поліція кобр, яка відловлює ядовитих плазунів. Адже щорічно близько 80 тис людей гине від укусів змій. Це лише офіційні дані. За 20 хв після укусу кобри кінцівку паралізовує на все життя. Багато людей не викликають лікаря до потерпілого, бо паралізовану людину їм невигідно та й нема коштів, щоб утримувати. Тому їм краще, щоб та людина померла.
— У яких країнах ще черпав досвід?
— Восени 2015-го їздили у Чехію. Звісно, це європейська держава і її не зрівняєш з попередніми країнами. Ми там жили біля гір, тому можу сказати, що маршрути там усі промарковані, вказівники стоять, всюди сміттєві урни. Там, у дикій природі, все було підлаштовано для комфорту людей. Цього нам варто повчитися.
— Мабуть, ти бачив мотузковий парк у Дубні. Що можеш сказати про нього, зважаючи на свої глибокі знання в цій темі?
— Спершу хочу зауважити, що в Україні практично нема компаній, де можна досконало навчитися робити мотузкові парки та тому подібне. Ми навчалися завдяки Інтернету та міжнародному досвіду. Чи не в кожному більшому місті України є такі парки, але вони, чесно кажучи, не зовсім відповідають усім вимогам та стандартам. У нас трохи неправильно побудована модель бізнесу, адже на відміну від країн Європи та США, у нас досить часто займаються підприємництвом завдяки зв’язкам, фінансовим можливостям та хабарям. До прикладу, використовують не якісні сертифіковані матеріали для будівництва, а дешеві китайські. Також розміщення кріплень не правильне, не згідно зі стандартами. З іншого боку, у нас нема структур, які це контролювали би.
— Чим займаєшся у проміжках між подорожами?
— У той час, коли ми не подорожуємо, то діяльність у таборах – наша основна робота. Цього року плануємо багато походів. Ми пишемо програми для таборів та ділимося досвідом, тому кому потрібно – звертайтеся. Можливо, будуть проекти і в Дубні, але основна моя робота – в Карпатах. До речі, щодо діяльності на Рівненщині, то окрім Молодіжної ради, я ще, як інструктор громадської організації «Рівне-ТакМед», навчатиму студентів медичного коледжу, як надавати першу домедичну допомогу умовах, наближених до військових. Також можливі й цього року подорожі до інших країн, якщо повернуся то обов’язково з вами поділяюся новими враженнями та досвідом.