Наталія Бороденко: «Малюю те, про що мовчу»

Наталія Бороденко: «Малюю те, про що мовчу»

Перша персональна виставка «Магія душі» тараканівської художниці Наталії Бороденко побачила світ у стінах Дубенського історико-культурного заповідника. 19 лютого рідні та друзі майстрині, ЗМІ та зацікавлені живописом дубенчани прийшли привітати та підтримати пані Наталю на офіційному відкритті виставки. 32 картини, створені за допомогою підручнихматеріалів– лакудля нігтів на ДВП (розм. фанера) – прикрасили стіни однієї із зал Палацу князів Любомирських. Приємно було дізнатися, що наша землячка, за фахом вчитель іноземної мови, екс-голова Тараканівської сільської ради, входить утоп-5 креативних художників України. Детальніше про свою творчість пані Наталя розповідає далі.

— Як у Вас проявилися здібності до малювання?

— Ніколи не думала, що колись буду малювати, бо завжди при потребі замість мене малювали або брат, або друзі. Одного разу у школі заміняла вчителя образотворчого мистецтва. На районний семінар потрібно було підготувати роботи, але фарб під рукою вдома не було. Тому виручив підручний матеріал, косметика та лаки для нігтів. Двоє доньок у хаті, так що цього добра завжди вистачає. Потім якось готувала сусідського хлопчика до конкурсу, хотілося зробити щось оригінальне – і знову врятував ситуацію лак для нігтів та ДВП із батькових залишків у майстерні.

— Талановита людина – талановита у всьому. Знаю, що Ви, окрім художниці, ще й поетеса, письменниця, авторка гімну Тараканова, любите співати, танцювати, у Вас хороші організаторські здібності… Від кого Вам передалося стільки талантів?

— Можливо, від батька, він і співав, і танцював, і писав вірші, і мав прекрасне почуття гумору. Був дуже правильним і справедливим, а ще мав на все село золоті руки. Хоча заробляв на хліб важкою фізичною працею, проте любив у молодості вишивати, надзвичайно красиві картини в нього виходили. Не хлібом єдиним живе людина. Батько був знаменитим, відомим механізатором, представляв нашу країну за кордоном як заслужений комбайнер України у Грузії та Болгарії. Нагороджений орденом Леніна в ті буремні радянські часи. І тільки після його смерті я зрозуміла цінність батькових рук, коли знайшла двоє вишитих картин, яким по 60 років. Тато вишивав якісними нитками, тому його картини зберегли колір. Так і я використовую для своїх виробів хороші якісні лаки, щоб не довелося з часом щось підправляти.

— Картини у Вас немалі, великих розмірів… Скільки часу та скільки лаку затрачається на одну роботу?

— Малюю швидко – 2-3 дні. Заздалегідь олівцем наводжу контури малюнка, а тоді вже переходжу до розфарбовування лаком. Оскільки він швидко сохне, то гратися нема коли. На одну картину баночок із лаком потрібно дуже багато, сотні, я їх не рахую, бо купую великими упаковками. Останнім часом на сайтах стала шукати літрові банки. Для фону використовую автомобільний лак. А працюю вдома на підлозі, так що моя майстерня – це найдальша кімната.

— Були якісь невдалі спроби?

— Якось одну картину вирішила закріпити, виллявши на неї просто всі відразу баночки прозорого лаку, внаслідок чого малюнок розтанув і поплив. Це дуже делікатна і клопітка праця, а також шкідлива, адже лаки дуже токсичні. Від такого мистецтва болить і шлунок, і голова, і дістає печія… Але свої лаки я не проміняю ні на що!

— Скільки картин у Вашому доробку?

— На виставці представлено 32 картини, а всього в доробку – близько 40-ка. Останні 20 робіт написані у тривожному для кожного з нас 2015 році, а є 4 шкільні картини, яким уже по 16 років. Вони трохи вирізняються від теперішніх, бо виконані звичайним лаком. Як казав Ніцше, мистецтво дано нам для того, щоб не померти від правди. Ось так і я, у пошуках душевного спокою та гармонії, на фоні державних подій у країні – вирішила зайняти себе чимось і звернутися до мистецтва…

— Є картина по-особливому дорога для Вас?

— Кожна картина, як і людина, має свою окрему історію. Всі роботи дорогі та рідні, але люблю переважно осінні мотиви та журавлів, адже, як кожна жінка, задумуюся над прожитими роками та продовжую мріяти про прекрасне. В гонитві за матеріальними благами, за славою люди часто забувають про духовне. А головне в цьому житті – не матеріальне. Якщо душа хоче польоту, завжди спасає творчість.

— А є якісь у Вас обов'язкові умови для творчості?

— Обов'язкові умови для творчості – це душевна лірична музика, спокій та матеріали для малювання. Зазвичай, коли малюю, вдома немає нікого, адже дві доньки навчаються в Ужгородському національному університеті (одна з них, до речі, теж має талант до малювання), а чоловік на роботі. Він підтримує матеріально та морально.

— А як Ви наважилися на першу персональну виставку?

— Давно визрівала ідея створення виставки, але реалізувався задум завдяки наполегливості адміністрації та керівництва Дубенського історико-культурного заповідника. Саме з їх легкої руки я наважилася показати свої картини людям.

— Є вже якісь подальші ідеї робіт?

— Я ніколи не знаю, що буду малювати завтра. Є таке поняття, як інтуїція, підсвідомість, тому малюю те, що відчуваю, те, про що мовчу. Маю мрію — створити власний музей картин та представляти своїми роботами Україну на світовому рівні. Техніка виконання лаком для нігтів унікальна, адже нею володіють лише п'ятеро людей у світі.

— Чи продаєте роботи?

— Поки що ні. Навіть не задумувалася про це, хоча такі пропозиції вже надходять і не раз. Відомо, що іноземні художники продають картини, написані такою ж технікою, за тисячі доларів. Але, щоб наважитися на продаж, мені потрібен час та думка рідних людей. Я ж планую створити колекцію картин для майбутніх онуків.

Виставка діятиме у стінах замку близько місяця. Мабуть, кожен зможе знайти щось миле для свого ока, адже тематика робіт різна – від квітів і тварин до абстракції. Кольорова гама кожної картини теж вражає по-своєму, змінюючи тон, залежно від освітлення та кута зору.

1896

Коментарі

Немає коментарів. Ваш буде першим!
Завантаження...