Розруха починається в головах: теорія розбитих вікон та бажання жити по-новому

Розпочинаючи серію експериментів, дослідники Джеймс Уілсон та Джордж Келлінг навіть не сподівалися отримати такі результати. Згідно їх припущення, на рівень криміногенної обстановки в місті впливає його загальний стан. Іншими словами, дослідники вирішили перевірити, чи однаково поводять себе люди, якщо навколо порушує правила лише незначна кількість мешканців або ж навпаки, погані речі роблять майже всі. Отож, влаштувавши біля стоянки велосипедів табличку «Графіті не малювати» та чистоту навкруг неї, повісили рекламні матеріали на руль кожного з велосипедів.

Коли навкруги було чисто, викинули папірець куди попало 21 з 77 велосипедистів. Коли ж поруч з вітальним плакатом спортивного магазину намалювали хаотичні графіті, а навкруги розкидали папірці, реклама опинилась на землі практично в усіх – 69 велосипедистів залишили її під ногами. Наступний експеримент був трохи змінений – у чисту поштову скриньку поклали конверт з прозорим віконцем, де явно прослідковувалась невелика купюра. Результати повторились – якщо навкруги чисто, небагатьом прийшла думка витягнути купюру. Коли ж дослідники цілеспрямовано розкидали папірці та розмалювали скриньку – більшість учасників експерименту, поозиравшись навколо, витягнули ту купюру собі. Таким чином було доведено припущення, що значні вияви безпорядку спричиняють ще більшу кількість правопорушень.

Те ж саме довів на практиці мер Нью-Йорку Рудольф Джуліані. Метро цього міста довгі роки «славилося» великою кількістю кримінальних ситуацій. Кожного дня на станціях та вагонах метро малювали усе нові і нові графіті. Когось тут били, когось – грабували, та й зовнішній вигляд вагонів не радував погляд. Джуліані запропонував змивати усі сліди вандалізму щоночі – як би не намагались цінителі «вуличного мистецтва» що-небудь намалювати, на ранок стіни та вагони світилися чистотою. Кілька місяців по тому статистика виявила й поліпшення в іншому плані – кількість правопорушень впала удвічі і надалі продовжувала знижуватись. Отож, гарно налаштоване життя у Європі та США – це наслідок іншого підходу до життя.

Якщо хтось викинув папірець не у сміттєвий бак чи залишив сліди життєдіяльності свого собаки просто на газоні – отримає величезний штраф та осуд сусідів. Якщо сяде за руль нетверезим – друзі будуть настійливо пропонувати таксі або ж залишитись в них вдома. А у випадку відмови цілком можуть зателефонувати до поліції та повідомити про це. Видається дивним, але саме так працює європейське суспільство, де прагнення привести усе навколишнє в порядок кожен починає з себе. До того ж треба прагнути й нам, бо ж даючи хабар за порушення правил дорожнього руху, провокуєш робити так само й інших (і збільшуєш кількість безкарних хабарників).

Викидаючи папірець деінде та не прибираючи за своєю собакою – очікуй, що й твоя дитина одного разу може наступити на такий привіт від братів наших менших чи повторити подібне «незначне» правопорушення за тобою.

Про те, що розруха починається не навкруги нас, а в головах, писав же Михайло Булгаков: «Что такое эта ваша разруха? Старуха с клюкой? Ведьма, которая выбила все стекла, потушила все лампы? Да ее вовсе и не существует. Что вы подразумеваете под этим словом? […] Это вот что: если я, вместо того, чтобы оперировать каждый вечер, начну у себя в квартире петь хором, у меня настанет разруха. Если я, входя в уборную, начну, извините за выражение, мочиться мимо унитаза и то же самое будут делать Зина и Дарья Петровна, в уборной начнется разруха. Следовательно, разруха не в клозетах, а в головах.»

Отож, якщо ми хочемо жити, як у Європі, треба так і жити – наче ти вже там. І не відступати від цього правила, щоб не робили інші. З часом так будуть робити й інші і життя наше врешті зміниться на краще. Хочете жити по-новому? Починайте найперше з себе.