Один прекрасний день мого життя...

Автобус "Варшава - Львів" прибув до свого кінцевого місця призначення...В душі щось приємне захоплювало увесь мій стан,нарешті Україна...Ще не встигла оговтатись від нових вражень та відчуттів, як опинилась в електропотязі,що прямував до мого рідного міста Дубна!!! Гарні картинки весни за вікном все більше і більше огортали мене радістю, бо я їхала туди, де народилась, де минуло моє дитинство...10 років...10 довгих років у Польщі розділяли мене з Батьківщиною...Лише зараз розумію,на скільки мені дороге місто Дубно.Кілька годин минули як хвилька, будівля вокзалу зустрічала мене яскравим кольором, люди, мені чомусь так здалось на той момент, посміхались і сонце сяяло так, як ще не сяяло жодного разу за 21 рік життя...Як тут все змінилось...все!!!Але повітря,розчовпані дороги, потворні жовті автобуси, що вистроїлись у цілий незграбний кортеж, мені здались найріднішими і найкращими...

Сівши у цю пекельну машину, так, саме пекельну, бо поїздка у ній - це щось на кшталт метро у китайців - на 1 квадратний метр автобуса - приблизно 10 людей!!! Але я раділа навіть тим людям!!! Дивлюсь у вікно і дивуюсь великим змінам мого рідного міста.На одній з зупинок(вже не пам'ятаю назви) я впізнала до болі знайоме обличчя .Це була моя вихователька з дитсадочка.Тетяна Василівна!!!Наче якась грудочка стала у горлі і вилилася сльозою,що покотилася по моїй щоці...я не бачила цієї жінки вже 15 років...вона майже не змінилась...легкі зморшки навіть прикрашали її усміхнене обличчя...яка вона добра...друга сльоза скотилась і впала на мою сумку.Люди відразу помітили те, що з ними їде плаксива дівчина.Та мені було всеодно, я не стрималась, я приїхала в РІДНЕ МІСТО!!! Вже через кілька хвилин мене зустріла моя бабуся і ми, не соромлячись нікого, в обіймах плакали, схлипуючи і сміючись одночасно.На очах у всіх були щасливі я, моя бабуся та найрідніше місто Дубно...