Про пам'ятник

Як стало відомо із засобів масової інформації, на місці пам’ятного знака на майдані Незалежності, все ж таки буде споруджено пам’ятник борцям за волю і незалежність України. І, звичайно, це дуже добре, але знову і знову пропонується все той же вершник на коні, якого нам „нав’язали” ще 1996 року дуже авторитетні члени журі, запрошені переважно з Києва, на „дуже прозорому” засіданні. А „прозорість” полягала в тому, що депутатів Дубенської міської ради – представників міської громади – з даного засідання м’яко кажучи „попросили”. Мовляв, що вони розуміють у високому мистецтві… Але ж не всі люди мають талант модельєра, проте кожен з нас має свою думку про одяг, що доводиться носити, не всі люди музиканти, але кожен з нас має свої музичні уподобання. А якщо людина хоче збагнути зміст мистецького твору ще й душею то їй відкриються і приховані для пересічного глядача деталі та філософський зміст композиції.
Отож, будучи людьми не байдужими до проблем громади міста, депутати через кілька днів на засіданні сесії обговорили схвалений журі варіант пам’ятника та піддали його гострій критиці, прийнявши рішення про недопустимість спорудження монументу за даним проектом. Натомість пропонувалось оголосити конкурс, із залученням тільки місцевих митців, які, можливо, більш тонко відчувають запити дубенської громади. Тоді “історія” з “козаком на коні” на цьому завершилась. Але не на довго. Періодично ідея спорудження пам’ятника з козаком на коні ще виринала на поверхню реального втілення, але під тиском громадськості знову занурювалася у невідомість. Та ось знову чергова поява “на обрії” таємничого вершника.
Але чому ж таке несприйняття даного проекту?
Нагадаю окремі позиції критичних зауважень до нього.
Взагалі-то, ідея відображення літературного (а не історичного) персонажу в монументі, як символ боротьби за Україну, можливо, і могла б знайти реальне втілення, якби не кілька невеликих, але суттєвих особливостей даної скульптури.
Перш за все кидається у вічі те, що козак в високо піднятими руками тримає шаблю, що не вийнята з піхов. На цю деталь якраз і був направлений основний шквал критики. Тож, мабуть, варто на цьому зупинитись і зараз.
Мені хотілося б, щоб хто-небудь, і насамперед з прихильників даного проекту, змалював ситуацію, в якій козак піднімає шаблю двома руками разом з піхвами. (Відомо ж, що вони повинні бути причепленні з лівої сторони до пояса). А ще ж необхідно врахувати ту обставину, що лівою рукою вершник тримає повід, інакше кінь стає некерованим.
З іншого боку, глянувши на “динамічний трикутник" (шабля в двох руках), може скластися враження, що козак силкується витягнути шаблю, та це йому не вдається (заіржавіла, чи що?). А декому спадає на думку, що, можливо, козак підняв руки зі зброєю, щоб спересердя (!) кинути її до ніг переможця…
До речі вершник чомусь з опущеним донизу поглядом. Він що, злякався, чи засоромився когось? Власне з таким поглядом і кидають зброю, здаючись у полон…
А якщо глянути на скульптуру вцілому, то складається враження, що коня і вершника створювали різні люди, настільки вони відрізняються за стилем виконання. Ми бачимо цілком реальну фігуру козака з виразним лицем і статурою, і в той же час якусь стилізовану, з гіпертрофованими м'язами, фігуру низькорослого коня, який трішки присів задніми ногами чи то від здивування, чи то від переляку (тільки не від сили волі вершника, бо ж повід випущений з рук) і відчувається, що в наступну мить сильним рухом може скинути з себе необачного козака, а сам поскакати в невідомому напрямку.
Ще одна деталь стосовно сюжетної сторони монументу. Якщо вважати, що тут зображено літературного героя Тарасу Бульбу, про що неодноразово наголошується автором проекту, то він має бути приблизно таким, яким його змальовує сам Микола Гоголь. Але в цьому розумінні козак на коні, на мою думку, дуже мало асоціюється з образом гоголівського Тараса Бульби. Якщо ж це збірний образ, то тоді зразу ж напрошується питання: “Чому саме символ козацької епохи, а не епохи, наприклад, ОУН-УПА, що більш характерно для Дубенщини?”.
Тож тепер задумаймося, що символізує такий, з дозволу сказати, монумент?.. Хіба всіх тих порубаних, постріляних, повішених, замучених на каторгах, що знали за що воюють і правильно “скеровували свого коня”, а ворога не лякали, а знищували добре налаштованою зброєю і дивились йому у вічі з гордо піднятою, а не похиленою головою.
Чи байдуже нам, мешканцям старовинного, я б сказав, легендарного міста, що скажуть люди з інших країн про нас, українців, якщо наших борців за волю символізує така скульптура?.. І чи виховає такий памятник майбутніх захисників нашої Батьківщини?..
Тож не даймо себе зганьбити!