Рослідування подвигу І.І.Іванова.

 Нове рослідування подвигу І.І.Іванова. ( дубенська газета "Наше Дзеркало", 39-44, 26.09.2012-30.10.2012)

                                              Ніде не брешуть так, як на полюванні і на війні

                                                                                                                 Отто фон Бісмарк

ПЕРЕДМОВА

Відразу, коли встановили памятник російському пілоту Іванову в Дубно в 1978 році та коли встановили монумент в селі Загорці,  я почув інші свідчення про його подвиг, а особливо від жителів села Загорці. Та я не сприймав їх. Неточності, що я зустрічав в офіційних газетах, теж старався непомічати. Але почали з’являтись з часом нові джерела і  нові факти, які мені не давали спокою. Міністерство оборони Росії розсекретило не всі звичайно, але  багато документів Другої Світової війни і мало того  оцифрувало і виклало в інтернет для вільного доступу( наприклад сайти http://obd-memorial.ru/ , http://podvignaroda.mil.ru/  ). Крім того, вільно на теренах колишнього СРСР почали друкувати книги німецьких генералів, участників війни, та й в інтернеті зявились документи Вермахту.

Мене завжди неприємно вражало, те що подвиги Другої світової війни журналісти недосконало розслідували, а лише робили рекламу режиму, не дивлячись на очевидні факти. Тут виявилась можливість самому прослідкувати по документах Червоної армії і армії нацистської Німеччини як велися розслідування і наскільки вони вірні. Коли я читав відкриті публікації в радянській пресі, то в мене виникало неприємне відчуття кострубатості висновків, а тут я побачив фотокопії документів і багато висновків журналістських розслідувань виявились поверховими. Часто  протилежні свідчення не аналізувалися, а всі разом складувались до купи, і просто підводилися до того висновку, якого автор хотів бачити з самого початку.

Я довго вагався перш ніж взятися за написання цієї статті. По перше - через те, що це справа давно минулих літ і мало кому цікаво, що було понад 60 років тому. По друге, все й так ніби-то надруковано, розказано, багато раз проспівано, проведено сотні зустрічей з ветеранами, та й свідків майже не залишилось. Але все, що я виклав вище доповнило чашу вагання, сумнівів і бажання все розставити по місцях перемогло.

  Моєю метою, не є викрити подвиг Іванова, я хочу щоб читачі самі зробили висновки. Не знаю як молодому поколінню, але старшому поколінню, я думаю буде цікаво прослідкувати за фактами і висновками, які робили тоді і які можна самому зробити.

                                                                                              Автор

1.

Якщо їхати в напрямку з міста Рівне до Дубно, то на в'їзді в Дубно відкривається, хоча вже не новий, але на даний час все ще досить вражаючий постамент. Із-за дерев виринає реактивний літак, який рветься до бою. Знизу літака встановлений барельеф - обличчя пілота і памятна дошка. Цей літак стоїть тут з жовтня 1978 року, в Дубно знають про нього, а  хто вперше його бачить, може  прочитати, що це за памятник і кому він.

 А памятник цей Івану Івановичу Іванову, російському пілоту, що здійснив перший повітряний таран в небі Дубенщини 22 червня 1941 року, в день нападу гітлерівської Німеччини на СРСР. Коли глянути на літак, і не бути знайомим з авіацією, можна щиро здивуватися, на якому потужному літаку літав в 1941 році Іванов. Але це виявиться не так. Для памятника взяли МІГ-19, який з’явився вже після війни. Це історично невірно, але коли його будували, вирішили зекономити, щоб не шукати винищувача І-16, що був раритетом, взяли списаного літака на реактивній тязі МІГ-19, тим більше поруч був аеродром Прикарпатського округу. Це враження, що бачиш, і що є насправді, як на жаль присутнє у всій історії про Іванова. Навіть, відразу, якщо взяти фото Іванова і порівняти з барельфом біля памятної дошки, то виявиться, що це зовсім різні обличчя, Іванову в 1941 році було 23 роки, а барельеф всі 50.

2.

 Я народився в місті Дубно ще за часів СРСР і за декілька років будівництва памятника – стріли і тому добре знав історію цього памятника.  Ще з шкільної лави нас привчали любити країну Рад, захищати її, і якщо треба віддати за неї життя і приклад Іванова був тут чи не найкращими. Щоб дубенчани не забували про це влада назвала вулицю в честь Іванова, створили музей в 3 - й школі, дали їй його ім'я, досі є експозиція в Дубенському замку.

Все було непогано, але, коли я читав публікації  про Іванова, в мене виникали питання, які були логічні, але на які не було логічних відповідей. В радянські часи ідеологія стояла над логікою, тому подвиг Іванова не обговорювався. Таран і все. Одним із таких свідоцтв, що не відповідало офіційній версії було свідоцтво колгоспників в 80 роки села Загорців, яке вважається офіційним місцем тарану і падіння І.І.Іванова. Ніхто не бачив тарану, лише вони повідомляли, що над Загорцями у роки війни був збитий радянський літак німецьким. Це мене заінтригувало і я почав збирати факти, документи, аналізувати і порівнювати.

Перш за все я звернувся до біографії Івана Івановича Іванова щоб оцінити якої він був людиною, які мав цінності. Ось вона.

Іван Іванович Іванов народився в селі Чижове Богородского уїзду Московскої губернії (нині в складі міста  Фрязіно, Московська область) в багатодітній сім'ї Івана Івановича та Євгенії Івановни Іванових. Родина діда його належали до міщан Стрітенської слободи Москви і скоріш за все була небідною. Батько Івана мав власню кузню і був заможним і успішним сільським ковалем, мати була домогосподаркою. Іван Іванов отримав початкову освіту в сільській школі в Грібнєво і що зовсім не дивно освоїв батьківську професіію і став ковалем. В 20-30  роки  радянська влада забрала в його родини кузню, і Івану довелось працювати у власній кузні, але вже в колгоспі.. В кінці 1930 року Іван поїхав до Москви, де працював ковалем в майстернях  Московскої транспортної спілки.

В вересні 1931 року у віці 22 років був призваний до лав  Робітничо - селянської Червоної Армії. Служив в артилерійскій частині, яка дислокувалась в містечці Сонячногірський Московської області (тепер місто Сонячногірськ), пізніше направлений по комсомольскій путівці в Пермскую авіаційну школу. В березні 1933 року переведений в 8-ю Одеську військову авіаційну школу пілотів. В 1934 році, після закінчення авіаційної школи, Іван Іванов служив в 11-м легкобомбардувальному полку в Київскому військовому окрузі. В 1935 році став командиром ланки. Літав на літаках У-2 і Р-5. В 1939 році приймав участь в так званому  Польскому поході РККА (1939) . Участник Радянсько-фінскої війни (1939—1940). Воювал на літаку Р-Z. Здійснив 7 бойових вилітів на бомбардування війск та вузлових залізничних станцій супротивника, в том числі 3 вночі. В кінці 1940 року закінчив курси винищувачів. Був направлений в 46 авіполк (аеродроми Дубно і Млинів) 14 змішаної авіадивізії  Був призначений заступником командира ескадрильї.

Був двічі одружений, через це і через те, що втратив облікову картку кандитата в члени Всесоюзної Комуністичної партії ( більшовиків) в комуністичну партію його не прийняли.  Мав сина від першого і сина від другого шлюбу.

В перший день нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року, коли аеродом в Дубно ( територія за залізничною колією, між селом Рачином і селом Гірники на схід від Дубно )  був закритий на реконструкцію і весь 46 полк з літаками знаходились в Млинові ( територія на протилежному березі річки Ікви на південь від Млинова ), Іван Іванов вилітає по бойовій тривозі з аеродрому Млинів на перехоплення бомбардувальників “Хейнкель-111” ескадри KG55 “Greif” . В бою гине. Політуправління Військово-повітряних сил Південно-західного фронту (ВПС ПЗФ ) видає листівку про таран і після  клопотання Управління Південно-західного фронту  ( ПЗФ)  про нагородження 2 серпня 1941 року старшому лейтенанту Іванову Івану Івановичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Після війни на батьківщині Іванова на проспекті Миру в Фрязіно був встановлений памятник та бюст на Аллеї героїв. В місті Щолкове Московскої області встановлена меморіальна дошка.. Ім’я пілота Іванова Івана Івановича носять вулиці в містах  Щолкове, Запоріжжі, а також школа № 1 в м. Фрязіно..

В 80 – роки після публікацій П.Яковчука встановили памятник в Дубно.  Село Загорці ( тепер Великі та Малі Загорці ), що у 8 км на південний - захід від Дубно стало офіційним місцем тарану і падіння. Там  встановили обеліск.

Будинок - музей в м. Фрязіно 2000 році згорів. Існує версія про підпал з метою отримати територію на якій стояв музей.

З біографії можна зробити висновок, що Іванов міг стати  успішним ковалем, майстром чи інженером, але якби не державний переворот в Росії, який здійснила партія під керівництвом В.І.Леніна. Саме радянська влада відняла в нього родинне ремесло. Саме ця влада навчила його не працювати, а воювати і знищувати. Він, як офіцер Червоної Армії, приймав участь в агресіях проти незалежної Польщі 17 вересня 1939 року. Червона Армія добивала ті польські війська, які не добив Гітлер, що розвязав 1 вересня 1939 року Другу Світову війну. Іванов бомбив у цій війні західноукраїнські залізничні станції, де були не тільки вагони з польською військовою технікою, але і пасажирські вагони. Він кидав бомби на станції, де були не лише військові, але і цивільні - українці, поляки, німці, чехи, євреї, українці. Він приймав в цій підлій війні участь,  при тому, що польська армія, вважала СРСР союзником, і майже ніколи не чинила опір.

Іванов приймав участь у війні проти Фінляндії, мотивом нападу на яку СРСР висував такі територіальні претензії,  які Німеччина висунула до Чехословаччини в 1938 році. Мало ймовірно, що він цього не розумів, як і  тисячі обманутих російських вояків, руками яких  чинились агресії в ті роки проти Польщі, Фінлядії, Литви, Естонії, Латвії, Румунії, Угорщини. Він мусив усвідомлювати, що не все справедливо в цих війнах. Іванов бачив, як радянська влада в людей відбирала майно і землю, примушувала працювали на державу в колгоспах, непокірних арештовувала і вивозила на Сибір.

Цю ситуацію, правда з російським патріотичним і диким для українця пафосом, змалював росіянин Георгій Ровенський у свої книзі ”Іван Іванович Іванов, летчик-истебитель, герой первого тарана в Великой Отечественной войне” (ст. 67 ), яку написав в 2008 році.

“В это время, как и ранее в прежнем полку, Иван принял деятельное участие в шефской помощи молодым колхозам. Многие мужчины в дерев­нях погибли в боях польской армии с немцами, многие были арестованы НКВД и высланы, поэтому мужская помощь армейцев была кстати и могла хоть немного растопить лед отношения между западными украинцами и рус­скими. Починить ли борону или шестеренку в тракторе звали «пана коваля» - кузнеца Ивана. Давно вышла из строя мельница - снова просьба к ковалю Ивану. Мельница заработала, на ней и для авиадивизии стали мо­лоть хлеб и для крестьян окрестных селений. Рассказывают, что очень воз­мущался Иван обращением к нему «пан»: «Какой я вам пан, я такой же рабочий, как и вы».

Г.Ровенський вважає, що допомога час від часу пілотів Червоної армії могли замінити батьків, братів, чоловіків, синів, які були розстріляні чи вислані в  радянські концтабори на Сибір. Визволення Західної України, хоч так і називалось, стало справжньою окупацією з кров’ю і слізьми для українців.

 Настрій Іванова можна побачити в його листі до брата від 13 березня 1941 року, коли Іванов жив з дружиною в Дубно. Він пише, щоб його племінник не йшов в пілоти. До цього висновку його спонукало те, що СРСР з 1939 року почав інтенсивно нарощувати військову міць, готуючись до нових воєн і різко збільшився випуск військових пілотів по прискореній програмі. Малі навики коштували недосвідченим пілотам життя. Відповідно ще Червона Армія почала економити і зменшила зарплату вже існуючим пілотам. Одночасно в цьому листі, можна прочитати, що Іванов пише, що його дружина збирається шити собі шубу з грамоти, яку вона отримала за перемогу 8 березня в  бізі в протигазові.

З цього листа можна зрозуміти, що Іванов був  досить раціональною людиною, з почуттям гумору і назвати його фанатично відданим владі важко.

Іванов також не міг не бачити, коли його 1 і 2 ескадри  46 авіаполку з аеродрому Дубно, перебазувались в Млинів, де вже були 3 і 4 ескадри 46 авіаполку, а аеродром Дубно з травня 1941 року почали переобладнувати для реактивних літаків нових типів. Це переобладння йшло силами увязнених, якими керувало НКВД СРСР.

3.

В 4-00 ( за московським часом ) 22 червня 1941 року бомбардувальники “Хенкель-111” ескадри KG55 “Greif” злітають з аеродромів польських міст Замосць і Лабуні. В 4-15 вони перетинають лінію кордону СРСР, одночасно з німецькою армію, що почала вторгнення по всій лінії кордону від Балтики до Чорного моря. В 4-15 оголошується в частинах Червоної Армії бойова тривога. Зі свідчень дружини пілота в той день 22 червня Іванов був з нею та сином на квартирі в Млинові. Коли оголосили тривогу він відразу кинувся на аеродром. Його трійка злітає на зустріч з ворожими бомбардувальниками. В бою гине. Дружина Іванова з сином втікають в Дубно, де була постійна квартира. Не знаючи про долю чоловіка вона з сином евакуюється.

Перший документ про Іванова, що нам доступний, це звіт Політичного відділу ( Політвідділ ) 14 –ї авіадивізії.

Політвідділ 14 –ї авіадивізії, до якої належав 46 полк Іванова, повідомив штаб ВПС ПЗФ про результати бойових дій 22 червня:

"Авиация противника бомбардировала части дивизии группами от 2-х до 30 бомбардировщиков ... с различных высот...

Сбито германских самолетов - 12.

Наши потери - поломаны, сбиты и сгорели на аэродромах 27 самоле­тов, не вернулись на свою сторону 4 самолета.

22.6.41 отличились в бою комсомольцы Катунов. Кухотин и беспартий­ный Иванов».

Тут ми вперше зіткнулись з першоджерелом, це Полівідділ. Це не звіт армії, а звіт комісарів політвідділу. Саме цей ідеологічний інститут стане в джерелом версії про таран 22 червня і саме воно буде давати на протязі всіх фактів про Іванова неточні та  неправдиві факти.

Як відомо дані політичні установи, як і всі  ідеологічні іститути СРСР своєю метою ставили підняття бойового настрою солдат, офіцерів. Перебільшення, неточності і навіть неправда для таких установ не було чимось виключним. В функції політвідділів входив випуск газет, листівок, плакатів. Політуправління і політвідділи описували в газетах, які молодці червоноармійці, а які негідники гітлерівці. В функції політвідділу входило і малювання плакатів, де Сталін зображався вождем пролетаріату всього світу,  а Гітлер та Гебельс з рогами і копитами.

Обман для влади в СРСР, а особливо в роки війни, не було чимось незвичним. Наприклад, навіть Сталін в своїй першій промові на початку війни 6 липня 1941 року, говорив, що  найкращі дивізії та частини авіації німецької армії полягли на полях битв, що являлось не те що неправдою, а справжньою брехнею. Все було з точністю до навпаки. Через незрозумілу концентрацію російських військ біля кордонів СРСР, після вторгнення Вермахту загинула, була взята в полон чи не основна частина регулярної Червоної Армії.

Якщо обманює Сталін, то хіба неможна політвіділу.

Чи подвиг панфіловців, який  був описаний в військовій газеті, не дивлячись на те, що вони все загинули, їх битва було описана до дрібниць. І коли задали резонне питання, а хто описав це, якщо всі загинули, то відповіді, не знашли

З цього документу політвідділу, де сказано, що “отличился безпартийный Иванов” ми можна зрозуміти, що з пілотом все гаразд, і що він гідно бився в боюю. Разом з тим, тут сказано, що збито 12 літаків ворога, а це на 30 %  більше ніж було збито насправді, тобто завищена їх кількість.

 М. Зефіров в своїй книзі «Асы Люфтваффе. “Бомбардировочная авиа­ция”, підрахував, що в ході перших вилетів німецька ескадра втратила 8 літаків ( 5 з яких були збиті винищувачами ) і ще 5 машин повернулось з серйозними пошкодженнями.

8 літаків це не 12.

М. Зефіров пише, що південніше м. Дубно “Хейнкель-111” унтер-офицера Вернера Бёхрингера (Werner Baehringer) отримав тяжкі пошкодження, пішов на аварійну посадку в в 20 км від Дубно

Весь екіпаж, крім  бортстрілка ефрейтора Оска­ра Рестемейера (Oskar Restemeier), встиг спастись (тела їх поруч не були знайдені). Доля подальша невідома, можливо вони попали в полон до росіян, де і загинули.

Тут вказано, що ворожий літак впав в 20 км від Дубно. В Загорцях, що вважається згідно біографії, офіційним місцем тарану і падіння Іванова, і яке 8 км від Дубно, бомбардувальник  не падав.

 В книзі здавалось приведені причини  загибелі бомбардувальника, що впав біля Дубно, яку можна було б зарахувати Іванову.: Jàåger, Absturz, Aufschlagbrand, які можна перевести як винищувач, катастрофа, пожежа. Можна трактувати, що бомбардувальник атакував винищувач, в наслідок чого літак почав подати і загорівся при посадці. Що тут говориться про таран однозначно, ми не можемо сказати.

         Дослідник Сергій Васильович Тка­чов з Тернополя, секретар фонду “Останній солдат» приводить ще одного бомбардувальника, який загинув від винищувача біля Млинова, ним керував унтер-офіцер X. Вольфейль. Даних в німецькому звіті, що літак загинув від тарана нема.

На жаль перші згадки про Іванова, які нам доступні, нам дає ідологічний орган політвідділ, що підпорядковувався ідеологічному органу Політуправлінню.  Дані самої армії стануть відомі тільки через місяць 25 липня 1941 року.

Наступним документом по часу є  теж документ політвідділу - політвідділу Управління ВПС Південно-Західного фроту [ЦАМО.фонд 14 ад № 20063, политотдел, оп.1, д. 19 л.45 та л.50] в якому записано:

“Личный состав сразу же бросился на врага. В этот день ст. л-т ИВАНОВ, беспартийный, протаранил фашистский самолет, погибнув геройс­кой смертью ...

23.06.41 выпущена многотиражная газета “За Советскую Родину”, где помещены статьи о преданности и геройстве отдельных бойцов и коман­диров. Сегодня выпускается второй номер...

Исключительно большое мобилизующее значение приобретали по­литические информации, когда в них показывали героически сражающихся с фашистскими стервятниками летчиков своего подразделения или части Когда стало известно, что летчик тов. Иванов с 46 ИАП протаранил фаши­стский самолет и погиб смертью храбрых, этот пример беспредельной от­ваги десятки раз употреблялся в политинформациях и каждый раз летчики восхищались мужеством ИВАНОВА и клялись что, если потребуется, они также, не щадя жизни, последуют примеру тов. Иванова. Дивизионная газета “За Советскую родину”, поместила ряд статей о героическом подвиге Иванова, а красноармеец И. Эмиль в стихах изложил бое­вой путь тов. Иванова.”

Тут вперше вказується на таран. Не піддаючи сумніву сам факт тарану, але з того авторитету, що мали ці політичні установи, досить можливо, що  загибель в бою Іванова, як таран, може бути правдою тільки наполовину, тобто так або ні

 Дивне в цьому документі те , що якщо прочитати її то в армії цілковитий спокій, не зважаючи що нацистська Німеччина просувається по СРСР, ідуть танкові битви, авіація бомбардує аеродроми. Випускається газета, червоноармійці мають час писати вірші, їх друкують.

Далі Політуправління Південно-Західного фронту  випустило листівку «БОЙЦАМ, КОМАНДИРАМ И ПОЛИТРАБОТНИКАМ ЮГО-ЗАПАДНОГО ФРОНТА ТОВАРИЩИ, МНОЖЬТЕ ГЕРОИЧЕСКИЕ ПОДВИГИ!». Політуправління Південно-Західного фронту, поруч з іншими подвигами, здійсненими 22-24 червня 1941 року солдат та офіцерів, описувався подвиг Іванова. Листівка вийшла не раніше 25 червня 1941 року, скоріше в перший тиждень війни. Ось її зміст: «Героический подвиг летчика ст. лейтенанта Иванова с наглядной убедительностью показывает зарвавшимся фашистским шакалам, на что способен советский народ, если дело касается его Родины. Тов. Иванов в воздушном бою после того, как сбил несколько фашистских самолетов и израсходовал свои боеприпасы, был вновь атакован. Не имея боеприпасов для ведения боя, героический летчик протаранил фашистский бомбардировщик, уничтожил его экипаж в составе 4-х человек и сам погиб смертью храбрых».

Тепер по суті абзаца листівки про подвиг Іванова. Тут говориться, про ст. лейтенанта Іванова, без вказівки його імені, по-батькові, його частини, місця битви і падіння. Невже в Червоній Армії був лише один ст. лейтенант таким рідковживаним прізвищем Іванов. По-друге, в листівці сказано, що Іванов протаранив бомбардувальник і знищив  його екіпаж в складі 4-х чоловік. Як зараз відомо аеродроми Млинів і Дубно атакували німецкі бомбардувальники “Не-111”, екіпаж, яких складав 5  осіб. Дивно, що військові, що складали листівку, не знали кількість екіпажу німецьких “Не-111”. Пояснюється це тим, що ті, хто складав цю листівку, вказали екіпаж німецького бомбардувальника “Ю-88”, який дісно складався з 4-х чоловік. По третє, як може бомбардувальник атакувати винищувач, коли це роль винищувачів. Роль бомбардувальників бомбити і оборонятись, а крім російських винищувачів, та німецьких бомбардувальників нікого в небі не було. Здавалось, це дрібниця, але такі дрібниці, невідповідності, помилки, присутні у решті документах і свідчень, що стосуються подвигу Іванова. Якщо прочитати цю листівку повністю, то вона зовсім не інформативна, військовослужбовці без імен, Н-скі дивізії, місто Н. В цій листівці не вказано, що це був таран в перші хвилини війни з Німеччиною.

4.

Нарешті, після політичних документів ми звернемось до архівів 14 авіадивізії, до якої належав 46 авіаполк, в якому служив Іванов. Нас тут чекає сюрприз. Ми не знайдемо, того що друкувалось в газетах і листівках.

Візьмемо документ “Поименний список безвозвратних потерь начальствующего и рядового состава управления и частей 14 авиа дивизии”. [ЦАМО ф.58 оп. 818884 д. 5 л.1]. Він був підготований начальником стройового відділу капітаном Пекарським 25 липня 1941 року через місяць, від дня початку війни з нацистською Німеччиною в місті Ростов, куди залишки 14 авіадивізії перебазувались. Документ готувався начальнику управління по укомплектації військ Генштабу Червоної Армії в м. Москва. Простіше кажучи, відділ кадрів управління дивізії, підготував на основі данних, що поступили з її полків і частин, список втрат до відділу кадрів Геншабу в Москві.

 В списку Іванов іде в четвертому рядку де вказано “Разбит в воздушном бою 23.06.41 г.”. Місце поховання відсутнє.  Можна звичайно сказати, відділ кадрів не був зобовязаний вказувати причину загибелі. Але, якщо проглянути весь список, то наприклад, командир ланки 89 винищувального авіаполку старший лейтенант Лисенко Степан Тимофійович, 1916 року народження, був “Убит в воздухе при столкновении с противником 23.06.1941”. Похований в м. Луцьку.  Тобто Лисенко С.Т. зіткнувся у повітрі з літаком ворога. Про Іванова цього не сказано. Лисенко С.Т. в Луцьку памятник не стоїть, як учаснику тарану, тут вирішили, що він випадково зіткнувся з ворогом в небі..

Або, авіамоторист 89 винищувавльного авіаполку сержант Деркач Іван Никитович “Тяжело ранен при бомбардировке, умер в Луцком госпитале 22.06.41 г.”. Вказано місце поховання- Луцьк.  Тут у відділі кадрів вказали, що авіамоторист був важко поранений і помер в госпіталі, про Іванова цього не написано. Тобто якби Іванов помер в госпіталі Дубно, тут мало б було вказуватись. Нижче ми прочитаємо, що Євгеній Петрович Соловьйов, авіатехнік 1-ланки Іванова, буде стверджувати що Іванов помер в госпіталі.

Вказана дата загибелі Іванова. 23.06.41 року. Згідно  цього поіменного списку бої йшли 23.06.1941 року біля Луцька і Рівного а це 10 хвилин польоту для літака “І-16”, на якому літав Іванов.

Наприклад, командир ланки 89 винищувального авіаполку старший лейтенант Кондрашев Даниїл Митрофанович, 1909 року народження, попав під час бою під обстріл власної зенітної артилерії – і був “сбит своей зенитной артилерией в районе Ровно 23.06.1941 г. “

От же, версія, що є в деяких біографіях Іванова, що він загинув біля села Загороща, що не безглузда. Адже Загороща в декількох кілометрах від Рівного.

   Аналогічні дані в завершальному підведенні підсумків Управління кадрів ВПС видало наказ N 03-41, де записано “Загинув 23.06.41 року”. Ніяких записів про таран тут немає. Як не вказане місце поховання.. Також в тому ж ЦАМО, що в Подольську в Росії, в зведеній відомості вказано “Загинув в повітряному бою 23.06.1941” чи “Убитий в повітряному бою 23.06.1941 року”.

5.

Завдяки саме документам свого політвідділу, Управління ВПС ПЗФ клопотало про присвоєння звання Героя Радянського Союзу трьом героям-пілотам, в тому числі і Іванову.  2 серпня 1941 був виданий відповідний указ Президіума ВР СРСР, правда в якому нема жодного слова про таран.

газеті «Правда», що видавалась в Москві, була надрукована стаття «Бесстрашные». Ось частина , де говориться про Іванова і його подвиг.

«...Все в полку хорошо знали и любили летчика старшего лейтенанта Ивана Ивановича Иванова. Это был один из лучших мастеров воздушного боя, преданный сын своей родины. Веселый, жизнерадостный, он не тер