свинство

куди ми йдемо тепер? Ми, люди, наманір якогось бидла, правду про нас сказали, ми нищимо все, абсолютно все, до чого йшли віками. Що напрацьовувалоося століттями за рахунок наших же життів. Так, саме наших, не відмежовуючи себе від інших, тому що ми є неподільною частиною одного цілого. Цього триклятого суспільства, яке гробить саме себе і від, чи то злості, чи то багатства, чи то незнання, шо ж робити далі, ми починаємо творити чудеса, у поганому сенсі цього слова. Керуючись якимись первиними поняттямми взагалі про щось духовне, ми вважаємо, шо сьогодні можна зробити щось погане, щоб завтра від цього відкупитися.

Ми - діти підземелля, тому що, окрім, звичайно, підземелля, ми останнім часом нічого геть не бачимо, а тільки спустошуємося із середини. Наше сонце світить у наших гаманцях і красивих оздобелннях чудесних нових магазинів (яких, погодьтеся, останнім часом стало аж надто забагато в нашому досить невеликому місті Рівному. Який на них попит, якшо середня зарплата звичайної людини складає 1200грн, а туфлі коштують приблизно 600). Гроші вкладаються в матеріальне, замістиь того, щоб навпаки розвивати нашу, колись таку багату і різноманітну культуру.

Я рада, що є у нас свобода слова, свобода релігій, способу життя. Та всеж.. Багато людей користується такими надбаннями, не щоб збагатити своє Я, донести до світу власну думку вже сформованої особистості, а просто показати, що ось Я Є! ніхто не знає .які потоки грошей проходять через церкву і куди вони взагалі, ті гроші, потім діваються.

Невже ми знову повернемося до тієї радянської системи ,коли церкви перетворювалися на склади, книжки знищувалися, а людей, які дійсно ЩОСЬ робили, висилали, вбивали, навіть приблизно не уявляючи, у чому їхня вина. Невже нам знову прийдеться зачинятися тисячами дверей ,аби сказати українське слово?

Без моїх націоналістичних намірів ( бо я геть ніяк не націоналістка!), хочу сказати, що , власне, Україна прожила своє життя, хай яке воно не було. І ми народилися не для того, щоби забути власну історію, щоб згубитися посеред тисячі сірих стереотипів, ми народилися для того, щоб жити і перш за все, йти вперед, створювати, а не руйнувати.

Ми самі творимо себе, своє майбутнє і своє життя. Але не треба забувати, що від цього залежить доля нашої планети.

11 04 10